145 років від дня народження визначного мистецтвознавця Дмитра Ревуцького

Дмитро Ревуцький народився 1881 року в мальовничому затишному селі Іржавці, що неподалік від містечка Ічня й Качанівки (нині Чернігівщина, а у ті часи – Полтавщина). Він був первістком у сім’ї. Принаймні п’ять поколінь предків були священиками Свято-Троїцького собору в Іржавці.

Мати – Олександра Дмитрівна Каневська, дочка предводителя прилуцького дворянства, була прекрасною піаністкою. Вільно володіла французькою і німецькою мовами, записувала фольклор. Діти в сім'ї росли свідомими родинних традицій і моральних цінностей. Мама стала для дітей і першою вчителькою музики. Після закінчення Прилуцької гімназії Дмитро вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Співав у студентському хорі, де на нього звернув увагу Микола Лисенко. Невдовзі Дмитро Ревуцький стає помічником старости хору й опиняється в найтіснішому колі прихильників і соратників Лисенка.

Після закінчення університету Дмитро деякий час викладає в Ревелі (нині Таллінн). Восени 1909 році молодий учений повернувся до Києва: завдяки сприянню Миколи Лисенка, його запросив Володимир Науменко викладати у своїй гімназії (на Великій Підвальній, тепер Ярославів вал), відомій у місті проукраїнським спрямуванням. Через рік Дмитро Ревуцький – педагог 7-ї гімназії, де десятиліттям раніше навчався молодший брат Левко. Серед численних учнів Ревуцького були у майбутньому видатні діячі науки й культури: два академіки – літературознавець Михайло Алексєєв і поет Максим Рильський, визначний зоолог, професор Київського університету Сергій Крашенінников (емігрував до США).

Та справжня активна творча діяльність Дмитра Ревуцького розпочалася в добу творення культури нової Української держави. До того «першодержавного» грона увійшли найкращі сили нації початку ХХ століття – Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Володимир Винниченко, Лесь Курбас, Георгій Нарбут, Кирило Стеценко, Микола Леонтович, Олександр Кошиць, Климент Квітка, Михайло Старицький, Панас Саксаганський, Михайло Донець, Володимир Науменко, брати Кричевські… До того грона увійшли й брати Ревуцькі. А Дмитро Миколайович майже з усіма ними був знайомий, із деякими товаришував.
Із перших днів Української Народної Республіки Дмитро Ревуцький береться за розбудову національної музичної культури, стає одним із перших професорів Музично-драматичного інституту імені Лисенка, у який було реорганізовано Лисенкову Школу. Разом із Климентом Квіткою (чоловіком Лесі Українки) стає засновником Етнографічного кабінету ВУАН (на базі якого пізніше буде створено академічний Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології). Його дослідження охоплювали історію української музики, народну пісенність, проблеми мистецтвознавства та літературознавства. Вагомим напрямом його роботи стало вивчення і популяризація творчої спадщини Миколи Лисенка, що мало принципове значення для формування української національної музикознавчої школи.

У цей час він із братом починає вивчати і популяризувати українську пісенну фольклорну спадщину. Укладена Дмитром Ревуцьким 1919 року коментована збірка «Українські думи та пісні історичні» була однією з перших книжок для української (україномовної) школи, що у доступній формі викладала фольклорний матеріал з історичними та розгорнутими довідками до кожного зразка. Уже в наші часи її справедливо назвуть «біблією і катехізисом національного самоусвідомлення». Згодом виходять два випуски «Козацьких пісень» і «Галицькі пісні» в обробці брата Левка з коментарями Дмитра Ревуцького та три випуски «Золоті ключі» по 125 українських народних пісень із академічними коментарями Дмитра Миколайовича. Створює перший український театральний підручник «Живе слово. Теорія виразного читання».

Водночас життєвий і професійний шлях ученого відбувався в умовах складної політичної ситуації. У 1930-х роках, у період сталінських репресій, Ревуцький зазнав переслідувань за звинуваченнями у «буржуазному націоналізмі», був звільнений з посади та фактично усунений від активної наукової роботи. Лише наприкінці десятиліття його частково реабілітували і поновили у науковій діяльності.

Помер Дмитро Ревуцький 29 грудня 1941 року в Києві, залишивши після себе значну наукову та культурну спадщину.