31 березня 2026 року виповнюється 180 років від дня народження українського церковного діяча та журналіста Йосифа Пархомовича

Йосиф Пархомович народився 1846 року у містечку Хомутець Миргородського повіту Полтавської губернії (нині село Миргородського району Полтавської області) у родині Михайла Гнатовича, священника місцевої Ново-Покровської церкви. Саме ця атмосфера значною мірою визначила його інтерес до богослов’я, історії церкви та церковної публіцистики.

Після студій у Кишинівському духовному училищі (1855-1861) та Кишинівській духовній семінарії (1861-1867) юнак вступив на церковно-історичне відділення КДА (1867-1871). Його твір «Карл Великий і його ставлення до церкви», поданий на 3-му курсі, було визнано задовільним для ступеня кандидата богослов’я, однак наприкінці 4-го курсу йому не вдалося скласти магістерський іспит з церковної та громадянської історії. Тому академічний курс Пархомович завершив зі ступенем кандидата богослов’я, але не отримав права претендувати у майбутньому на ступень магістра без додаткових іспитів

У серпні 1871 р. Йосифа Пархомовича було відправлено до Кишинівської єпархії, а кількома місяцями пізніше призначено спершу доглядачем Камишинського духовного училища, потім викладачем цивільної історії Тобольської духовної семінарії. Однак за цей час він встиг пройти за конкурсом на вакантні посади вчителя грецької мови Кишинівського духовного училища (викладав у 1871/72 навчальному році) та церковної історії Кишинівської духовної семінарії (з 11 грудня 1871 р.). Після реформи духовних семінарій за статутом 1884 р. Пархомович обійняв кафедру церковної і біблійної історії (з 14 серпня 1887 р.). На адміністративній роботі йому неодноразово довелося виконувати обов’язки інспектора; він був членом педагогічних і розпорядчих зборів семінарії, проводив ревізії духовних училищ, з 12 жовтня 1895 р. став старшим викладачем Кишинівської духовної семінарії, а 9 грудня 1906 р. звільнився на пенсію.

Вагоме місце у житті Пархомовича займала наукова та публіцистична діяльність. Він активно співпрацював із церковними науковими товариствами, зокрема з Бессарабським церковно-історико-археологічним товариством, де брав участь у дослідженнях церковної історії регіону та публікував матеріали, засновані на архівних джерелах.

Упродовж багатьох років він друкував свої праці в церковних і наукових виданнях. Зокрема, його статті з’являлися у збірниках «Труды Бессарабского церковного историко-археологического общества» та інших періодичних виданнях, присвячених історії православної церкви.

Значною подією в його журналістській діяльності стало редагування часопису «Кишиневские епархиальные ведомости» у 1905–1908 роках. За його редакції видання було реформовано та перетворено на щотижневий церковно-інформаційний журнал, що свідчило про прагнення розширити науково-інформаційний простір церковної публіцистики.

Йосиф Пархомович залишив низку наукових і публіцистичних праць, присвячених історії церкви та діяльності духовних ієрархів. Серед його відомих робіт: «Краткий исторический очерк архипастырской деятельности… архиепископа Павла» (1892), «Сборник статей церковно-исторического характера» (1901).

У цих працях дослідник намагався систематизувати матеріали з історії церковного управління, діяльності духовних ієрархів, а також розвитку церковних інституцій у Бессарабії. Його дослідження спиралися на архівні документи та церковні джерела, що робить їх важливими для вивчення церковної історії регіону.