22 жовтня — 125 років від дня народження фізіолога Якова Склярова

Народився Яків Скляров 1901 року в селі Довгалівка Миргородського повіту Полтавської губернії, нині Миргородського району Полтавської області. Початковий етап його життєвого шляху був пов’язаний з освітою на Полтавщині. У 1924 році він закінчив Полтавський інститут народної освіти, а в 1931 році — Перший Харківський медичний інститут. Від 1932 року працював у цьому закладі, де розпочав формування власного наукового доробку.

Важливе місце у професійному становленні вченого посіли дослідження фізіології вищої нервової діяльності. Скляров був учнем відомого фізіолога Юрія Фольборта. У 1936 році захистив кандидатську дисертацію, присвячену однобічним умовним рефлексам. Надалі його наукові інтереси охопили також механізми секреції травних залоз, функціонування шлунка та процеси всмоктування в тонкому кишечнику.

У роки Другої світової війни Яків Павлович служив військовим лікарем. Після війни повернувся до науково-педагогічної діяльності. У лютому 1946 року розпочав роботу в Чернівецькому державному медичному інституті, де очолив кафедру нормальної фізіології. У 1949–1952 роках він також обіймав посаду декана лікувального факультету.

У 1950 році Яків Скляров здобув ступінь доктора медичних наук і отримав звання професора. Його докторська дисертація була присвячена секреторній функції шлункових залоз за тривалого збудження. Ця проблематика стала одним із важливих напрямів подальших досліджень ученого.

У 1952 році Скляров переїхав до Львова, де очолив кафедру нормальної фізіології Львівського медичного інституту. Керував нею до 1974 року. Упродовж 1954–1970 років працював проректором із наукової роботи, долучаючись до організації досліджень і розвитку медичної освіти. Після завершення керівництва кафедрою продовжив викладацьку діяльність як професор у 1974–1984 роках.

Науковий доробок Якова Павловича охоплює дослідження фізіології травлення та вищої нервової діяльності. Він вивчав механізми секреторної роботи головних травних залоз, функціональні особливості шлункових залоз, процеси всмоктування в тонкому кишечнику, а також зміни структури травних залоз за різних функціональних станів. Окремий напрям становили дослідження фізіологічних аспектів курортного лікування захворювань органів травлення.

Серед його праць — «Желудочная секреция» (1954), «Секреторная работоспособность главных пищеварительных желез» (1958), «Всасывательная работоспособность тонкого кишечника» (1965). У 1979 році вийшла також праця «Ультраструктурные и микрохимические процессы в желудочных железах», написана у співавторстві. Ці видання відображають основні напрями дослідницької роботи вченого та його увагу до фізіологічних механізмів травлення.

У 1966 році Якову Павловичу Склярову присвоїли почесне звання заслуженого діяча науки Української РСР. Це стало офіційним визнанням його внеску в розвиток медичної науки.

Помер учений 1 липня 1992 року у Львові.