24 лютого 2026, 09:29
Він народився 1886 р. у селі Кустолове (тепер Полтавського району). Закінчив Новобузьку вчительську семінарію, а пізніше – Полтавський учительський інститут. З 1906 року вчителював у Диканьці.
У 1914 році вступив до Полтавського учительського Інституту, але не закінчив його, бо у 1915 році був мобілізований до війська, де пробув рядовим солдатом. У 1917 році, звільнившись через хворобу зі служби, переїхав до Києва, став редактором тижневика «Вісти Київського губерніального виконавчого комітету».
На поле літературної праці виступив 1906 року. Друкувався у періодичних виданнях: «Рідний край», «Маяк» та ін., а у 1917 році його вірші вийшли окремою збіркою під назвою «Десять років». Також він написав п’єси «За громадську землю» (1917) та «9-е січня 1905 року» (1929), збірку оповідань за башкирськими народними переказами «Убогий Гірей» (1918), оповідання «Пригоди Жаби-квакушки» (1927). Найвагоміший вклад Олекси Діхтяря в українську культуру – велика подвижницька перекладацька діяльність, переклади зарубіжної класики для дітей, зокрема творів Е. де Амічіса, Г. Бічер-Стоу, Марка Твена, Г. Мачтета, Ч. Робертса, Р. Кіплінга, В. Лонга, Жуля Верна, Г. Фрейтага, Гі де Мопассана та ін.
Протягом 1928-1934 рр. працював методистом і викладачем української мови та літератури Харківської промислової академії. У 1931 році Діхтяр потрапив у трамвайну катастрофу і втратив ногу. Підлікувавшись, повернуся на роботу. У 1934 році тяжко занедужав і опинився в лікарні. 13 серпня 1936 року Олекса Іванович Діхтяр помер. Його поховали на невеликому кладовищі в підгір’ї Хрестовоздвиженського монастиря.
Підпишіться, щоб отримувати листи.