Легендарний хоровий диригент із Лохвиччини

21 листопада минає 140 років із дня народження Нестора Городовенка, який увійшов в історію національної музичної культури не тільки як видатний хормейстер, а і як митець незвичайної творчої долі.

Нестор Феофанович народився у Венславах на Полтавщині. Ще з раннього дитинства прилучився до краси рідного слова, до волелюбної поезії Кобзаря.

Юнаком Нестор відвідував місцевий церковний хор, в якому вперше помітили його музичні здібності. Доленосне враження на юнака справила зустріч із М. Лисенком, який 1902 року зі своїм хором виступав у Лохвиці.

Після закінчення Глухівського педагогічного інституту Нестор працював у навчальних закладах Полтавщини, Київщини, Вінниччини, де викладав співи й керував хорами.

З 1917 року Нестор Городовенко працює в Києві: спершу викладачем 2-ї української гімназії, керівником хорів університету і Всеукраїнської вчительської спілки, у 1919-37 роках − художнім керівником і головним диригентом капели «Думка».

Тодішня влада очікувала, що капела має на меті “створення сучасного революційного репертуару” та культивування його “серед широких пролетарських мас”. Але незламний Нестор Феофанович боронив національну музичну культуру від партійних функціонерів, котрі все більше втручалися в творчу діяльність його «Думки», щоб спрямувати її у виключно агітаційно-пропагандистське русло.

Неймовірними зусиллями Н. Городовенку вдалося зберегти національний репертуар «Думки». В наскрізь зрусифікованому середовищі, більш як на вісімдесят відсотків репертуар «Думки» складався з творів М. Лисенка, М.Леонтовича, О. Кошиця, С. Людкевича, П. Демуцького, Я. Степового та інших українських композиторів. Навіть у важких 1930-х роках капела залишилася популярною, хоча над Н.Ф. Городовенком не раз нависала загроза звільнення й арешту.

На той час у репертуарі «Думки» було 500 хорових творів, склад – 50 співаків. Капелу «Думка» знали далеко за межами України. Неймовірно вдалими були гастролі у Франції (1929). У парижан велике захоплення викликала обробка Н. Городовенком пісні «Дударик».

 За вказівкою директивних органів у травні 1936 р. Нестора Городовенка було безпідставно звільнено з капели. Невдовзі він одержує призначення на посаду керівника вокальної групи Українського ансамблю пісні і танцю, з яким 1942 р. гастролював Північним Кавказом. Був диригентом Української національної хорової капели в Києві під час окупації (1942–1943), організатором і керівником хору ім. М. Леонтовича при Інституті народної творчості у Львові (1943–1944).

У 1944 р. виїхав до Німеччини, де 1945 р. організував хор «Україна», для якого розшукував знаних йому співаків по всій Європі.

Переїхавши 1949 р. до Канади, заснував у Монреалі хор «Україна», яким керував до кінця життя і який посів важливе місце в історії музичного мистецтва української діаспори Канади у 50-60-х роках XX сторіччя. Основу хору складали українці, що прибули до Канади з Європи у 1948-1949 роках.

«Його невичерпна творча енергія, наполегливість, одержимість у досягненні поставленої мети, небувала працездатність і вміння розкривати перед співаками хорів, якими він керував в Україні, у Німеччині та Канаді, неповторну красу рідної пісні, завжди викликали подив і захоплення сучасників. Нестор Городовенко також відзначався гострим розумом і складним, «вибуховим» характером. Був досить прискіпливим щодо виконання своїх диригентських вимог, дотримання дисципліни співаками. Він знав напам’ять сотні пісень, партитур хорових творів. Усі ці якості мистецького темпераменту Н. Городовенка, зрештою, і вивели його у хормейстери світового рівня», − писав Г.Шибанов, який досліджував життя та творчість митця.

За радянських часів його ім′я замовчувалося, а згадки про нього були заборонені, як про буржуазного націоналіста, який емігрував на Захід. Так тривало до того часу, доки Україна не здобула незалежність і не стали повертати із багаторічного забуття імена її видатних синів і дочок.

Тепер Нестор Городовенко зайняв належне місце в історії національної музичної культури ХХ століття. Його багатогранна творчість вивчається і популяризується.

Ім’я Н.Городовенка носять вулиці у Полтаві та Лохвиці.