27 жовтня 2025, 09:17
Народилася Тамара Мороз 27 жовтня 1905 року в Полтаві. Її батько, уродженець Чернігівщини, за участь у революційних подіях 1905 року був висланий за межі губернії, так родина опинилася у Полтаві. Батько Михайло Наумович Мороз (1876–1938), один із співзасновників УАПЦ, у 1919-1924 обирався головою Всеукраїнської православної церковної ради, за що неодноразово був заарештований каральними органами СРСР.
Згодом родина переїхала до Києва, де Тамара закінчила Другу українську гімназію імені Кирило-Мефодіївського братства. Навчалася у Київському художньому інституті на кінофотовідділі малярського факультету (1927–1930), а також на операторському факультеті Київського інституту кінематографії.
З майбутнім чоловіком Григорієм Косинкоювона вона познайомилася під час зустрічі Нового, 1924-го, року. Як потім він їй признався, прийшов у малознайоме йому товариство, бо дуже хотів побачити чарівну дівчину, про яку вже багато чув. Восени того ж року вони одружилися. Зустріч з майбутнім чоловіком та їхнє подружнє життя Тамара Михайлівна описала у спогадах «Отакий він був», опублікованих у книзі "Про Григорія Косинку" (1969). Наприкінці 20-х – на початку 30-х років твори Григорія Косинки вже набули популярності. Тамарі Михайлівні часто доводилося бути його першим слухачем і критиком. Вона згадувала про щастя від того, що першою чула його чарівне слово. Подружжя жило з надією на цікаве творче майбутнє обох. Але 1 грудня 1934 року, після вбивства С. Кірова, почалася хвиля масових репресій, під яку потрапив і Григорій Косинка. Його безпідставно звинуватили у причетності до «терористів-більшовиків» і розстріляли у грудні 1934 року в Києві. Тамару Михайлівну було оголошено «членом сім’ї зрадника Батьківщини (ЧСИР)»: у неї забрали паспорт, конфіскували майно.
Вона з батьком поїхала до Полтави, де за допомогою батькової знайомої оселилася в однієї медсестри у коморі, де стояв стіл і був репродуктор. Там, упродовж трьох років, вона зашивала чужі панчохи. Коли ж у 1937-му нарешті отримала паспорт, лікарі мусили визнати: «Втрачено психічну рівновагу». Батько забрав дочку до Харкова на лікування. У 1938 році заарештували й її батька, який загинув у в’язниці.
Лише у 1957 році Воєнна колегія Верховного Суду СРСР офіційно реабілітувала письменника. Але твори – ні, вони ще довго залишалися невідомими читачеві. Всі довгі роки штучного викреслення Григорія Косинки з історії української літератури вірною прихильницею його творчості, ревною хранителькою пам’яті про митця залишалася його вдова Тамара Мороз-Стрілець. Вона плекала пам'ять про свого чоловіка, впорядковувала посмертні видання його творів. Серед них – «Косинка Г. Гармонія: Оповідання. Публіцистика. Спогади про Григорія Косинку» (1988), «Косинка Г. Новели» (1988), «Косинка Г. Заквітчаний сон: Оповідання, спогади про Григорія Косинку» (1990). Певний час Тамара Мороз-Стрілець працювала старшим бібліографом у Харківській науковій бібліотеці ім. В. Г. Короленка — досвід роботи з періодикою став у нагоді у процесі пошуку творів Косинки, адже знадобилося переглядати газети й журнали часів, коли творив чоловік.
Тамара Михайлівна Мороз-Стрілець – авторка численних розвідок, нарисів і спогадів, опублікованих у журналі «Вітчизна». Вона є авторкою книги «Голос пам’яті» (1989), де зібрано спогади про Григорія Косинку та його сучасників – В. Стефаника, О. Кобилянську, Остапа Вишню, М. Рильського, Є. Плужника, В. Підмогильного, Т. Осьмачку, М. Заньковецьку та інших. За це видання її відзначено премією ім. Дмитра Загула. У березні 1991 року Тамару Михайлівну прийняли до Спілки письменників України.
Життя Тамари Михайлівни – приклад незламної вірності, людської гідності та відданості ідеалам правди й культури. Її діяльність сприяла поверненню в українську літературу імен репресованих митців та збереженню історичної пам’яті про «Розстріляне відродження».
Померла Тамара Мороз-Стрілець 2 січня 1994 року в Києві.
Тамара Михайлівна Мороз Стрілець 2
Тамара Михайлівна Мороз Стрілець 1
Підпишіться, щоб отримувати листи.