18 червня 2025, 10:51
Іван Якович писати почав рано, першого вірша написав ще у 16-річному віці. Роком свого народження як літератора Іван Нечитайло вважає 1952 рік . Тоді він уперше побачив своє прізвище під надрукованим у районній газеті віршем «На сінозбиранні» і отримав перший гонорар.
Мама йому казала: «Та ото такою безглуздою роботою займаєшся...», а коли одержав гонорара, купив костюм, каже: «Та воно ще й діло є...». 1954 року, познайомившись з творами юного автора, Павло Тичина побажав йому : «Хай росте талант Ваш. Він у Вас хоч і молодий, але ж яскравий». І пророчі слова метра української поезії збулися.
Працюючи в пресі, продовжував писати художні твори, які публікувалися у місцевих, республіканських газетах і журналах. З’являлися частенько й гумористичні твори у журналі «Перець». Це помітив і схвалив полтавець Олександр Ковінька: «Нахил до гумору у Вас є. А це головне, збирайте по зернині і творіть. Упевняю – вийде. Діло буде. Понесете людям сміх.
Не все зразу робиться. Школа і труд сміхотворні плоди принесуть… Пишіть, працюйте… Не вийшло досконало одне, друге, третє… вийде п’яте».
Хоч Іван Якович з самого початку писав багато поезій, першими, та ще й у республіканському видавництві, виходять книги прози – «Важкі борозни» і «Крутосхили». У них повісті і оповідання, написані запашною полтавською мовою про дуже непрості життєві ситуації, про складні людські характери, про наболіле в нашому суспільстві.
Як зазначив автор, у книзі «Важкі борозни» «з моїх оповідань поробили учнівські перекази, а з повістей – невеличкі оповідання».
Лише в наступних книжках зазвучала поезія Івана Нечитайла. Це – «Жайворонкове небо», «Поміж крутих берегів», «Осінні подихи весни», «Михайлівське надвечір'я», «Треба жити», «Сміх – не гріх», «Арабески – душі сплески», «Відлуння серця», «Під небом древньої Диканьки», «Труснула осінь золото з дерев».
Уся творчість письменника пов’язана тільки з Полтавщиною. У його доробку твори про славних полтавців – Марію Башкирцеву («Вічно молода Марія»), Миколу Гоголя («Свіча безсмертя»), Сашу Путрю («Небом осяяна»), Семена Антонця («Коваль не лиш своєї долі»). До 200-річного ювілею Тараса Григоровича Шевченка поет створив поему «Мар’янська осінь Тараса».
Іван Якович Нечитайло – член Національної спілки письменників України (з 1998), Національної спілки журналістів України (з 1961), Полтавської спілки літераторів (з 1992).
У 2008 році Іван Якович отримав обласну премію імені Панаса Мирного за віршовану повість «Вічно молода Марія», а в 2009 році —обласну премію імені Леоніда Бразова за книгу новел, оповідань і повістей «А життя дається раз…».
Черговою відзнакою його творчих зусиль став Диплом лауреата XIV Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання» в номінації «Мовне багатоголосся» за книгу «Мереживо душі» (2013).
Як говорив сам Іван Нечитайло, віршів він не пише — вони пишуться самі, коли того вимагає душа і палає серце. Його поезії гріють серце читача, спонукають його до роздумів над життям: власним, суспільним, державним і міжнародним.
Тому його поетичні твори не мають тематичної спрямованості. Вони відповідають плину життя.
Photo 2025 06 18 08 59 39 (1)
Photo 2025 06 18 09 18 10 (2)
Photo 2025 06 18 09 18 10 (3)
Photo 2025 06 18 09 18 10
Підпишіться, щоб отримувати листи.