Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. П. Котляревського відзначає 130-річний ювілей

Відомий агроном Павло Дубровський ще з 1892 року порушував питання відкриття у Полтаві громадської бібліотеки. Про це згадував історик Іван Павловський: «Во время пребывания в Полтаве по инициативе кружка лиц Дубровским П. М. было возбуждено в 1892 г. ходатайство о разрешении открыть в г. Полтаве Общественную библиотеку и с момента возникновения ея до конца пребывания в г. Полтаве (до 1906 р.) состоял членом Комитета Общественной Библиотеки». Влітку 1893 року на квартирі Павла Дубровського зібралися декілька вчителів та службовців з метою вирішення питання створення бібліотеки. Учитель Інституту шляхетних дівчат Михайло Базилевич розробив проєкт статуту Полтавської громадської бібліотеки. Його підписали 116 чоловік. 18 травня 1894 року статут Полтавської громадської бібліотеки затвердив міністр внутрішніх справ І. М. Дурново.

Ініціаторами заснування бібліотеки, крім вищеназваних осіб, стали відомі митці, освітяни, громадські діячі Полтавщини, серед яких – художник Г. Г. Мясоєдов, історик І. Ф. Павловський, міський голова В. П.Трегубов. Роботу зі створення бібліотеки очолив організаційний комітет у складі М. Г. Кулябка-Корецького, П. М. Дубровського, П. Є. Калениченка, О. Н. Лисовського, Ю. О. Буніна під головуванням В. П. Трегубова. 17 січня 1895 року в будинку Дамського добродійного товариства було відкрито читальню з абонементом на читання журналів та газет, а в будинку пані Кандиби, який мав сім світлих кімнат і стояв на розі Іванівської та Мало-Петровської вулиць – абонемент. До кінця року фондами бібліотеки користувалося понад тисячу читачів. За перший рік свого існування бібліотека отримала 2118 назв книг у 6097 томах. Установа відразу ж стала справжнім осередком культурного життя і самоосвіти у місті та губернії. З 1901 р. – членом, а з 1904 р. до 1908-го – головою комітету Полтавської громадської бібліотеки був письменник-гуманіст В. Г. Короленко.

Питання про будівництво окремого приміщення для бібліотеки порушив у 1896 році статист М. Г. Кулябко-Корецький. Міська дума, заручившись фінансовою підтримкою губернського та повітового земства, громадських закладів, розробила план будівництва нового приміщення. Будинок був споруджений за проєктом архітектора О. Зінов’єва у стилі модерн у 1901 році. 20 серпня 1901 року будівля була готова для остаточного перенесення і установки книг. Відтоді бібліотека отримала перше власне приміщення (тепер – Державний архів Полтавської області, вул. Юліана Матвійчука, 18/24).

У журналі «Киевская старина» за 1901 рік була розміщена невеличка замітка: «В Полтаве, в первых числах октября, состоялось открытие помещений библиотеки и музея». Вже 1 жовтня відбулося урочисте відкриття Полтавської громадської бібліотеки. У читальному залі протоієрей Микола Уралов здійснив молебень та чин освячення і звернувся до присутніх з такими словами: «…Малое, но доброе зерно, брошенное умелыми руками на хорошую почву, дало прекрасный расцвет… Пусть же растет и цветет оно и на будущее время! Да благословит Господь своею милостью всех радетелей этого благоплоднаго дела, городскую думу, губернское и уездное земство, местные банки, страховое общество, некоторых частных лиц и всех безвозмездных просвещенных тружеников его, а благодарное потомство, несомненно, вспомянет всех их своим добрым словом и скажет им за библиотеку и музей свое сердечное спасибо».

До формування книжкового фонду книгозбірні були причетні меценати Полтави та інших міст тодішньої держави. Велику кількість книг надала Харківська громадська бібліотека, Румянцевський музей. А. П. Волков пожертвував історичний журнал «Русскій Архивъ» за 14 років, П. Е. Калениченко – видання з української історії та літератури. В. Г. Ляскоронський подарував свою роботу «Исторія Переяславской земли» та «Иностранные карты и атласы Малороссіи XVI и XVII века». В. І. Василенко пожертвував книги з етнографії та краєзнавства. Від видавця Кузьми Солдатенкова надійшло в дарунок 52 томи видань. У 1896 р. були придбані всі випуски «Энциклопедического Словаря» Брокгауза і Ефрона.

У травні 1919 року на фондах Полтавської громадської бібліотеки була організована Центральна наукова бібліотека (ЦНБ). До неї увійшли врятовані фонди бібліотек, що знаходилися у Полтаві та селах Полтавщини. Бібліотека налічувала 20 тис. книжок. За іншими даними – понад 100 тис. томів, серед яких велике місце займала література іноземними мовами та стародруки (починаючи з 1532 року). З травня 1920 року працював читальний зал. Відомий краєзнавець і дослідник Петро Ротач згадував, що до ЦНБ увійшли книжкові колекції наукових товариств (Полтавської ученої архівної комісії), земських установ, приватних бібліотек (зібрання В. Василенка, В. Станіславського, М. І. Гнідича та ін.). Сюди ж потрапили особливо цінні екземпляри – книжки з дарчими написами В. Короленка, І. Буніна, Д. Ахшарумова, В. Модзалевського.

З 1928 р. до 1937 р. бібліотека перебувала в приміщенні колишнього Земельного банку (нині – аграрний коледж управління і права Полтавської державної аграрної академії, просп. Першотравневий, 10). У 1930-х роках у ЦНБ, крім відділу абонемента, працював читальний зал із соціально-економічним, природно-економічним, природно-технічним та літературно-мовознавчим кабінетами. Діяли також методичний кабінет та кабінет самоосвіти з довідниковим консультаційним бюро. При кабінеті самоосвіти працювало безкоштовно 11 консультантів із соціально-економічних дисциплін, художньої літератури, техніки, англійської, німецької, французької, єврейської мов.

У 1937 році у зв’язку з утворенням Полтавської області ЦНБ було реорганізовано в обласну бібліотеку для дорослих, і до початку Другої світової війни книгозбірня розміщувалася у колишньому приміщенні Української гімназії імені І.П.Котляревського. Особливу увагу бібліотекарі приділяли роботі на селі. Напередодні Другої світової війни книжковий фонд бібліотеки налічував 150 тисяч примірників, бібліотечних працівників – 35 осіб. Після звільнення Полтави від окупантів у вересні 1943-го бібліотека опинилася у жахливому становищі: приміщення з розбитими та вирваними вікнами, розбиті шафи та стелажі без полиць, розтоптані та розкидані купи книжок, змішані з уламками дощок, битого скла, бруду. Але у жовтні відновлює свою роботу у приміщенні 1-ої школи по вул. Шевченка, 14 (тепер – Полтавський міський багатопрофільний ліцей №1 імені І.П.Котляревського), де займає 5 кімнат. Книгозбірня втратила понад 70 тисяч томів книг. Загинули майже всі видання творів М. І. Гнєдича, О. С. Пушкіна, В. А. Жуковського, унікальний краєзнавчий фонд. Непоправних втрат зазнав бібліографічний апарат: знищені каталоги, картотеки, облікові документи (сумарні книги).

У 1947 році бібліотеці передали двоповерхове цегляне приміщення по вулиці Шевченка, 3. Тут вона містилася до 1993 року. Будівля архітектури кінця ХІХ – початку ХХ ст. Первісно вона була пофарбована у жовтий колір, після реставрації головного фасаду отримала глибокий червоний колір стін і білі архітектурні деталі, що робило її більш помітною.

У цей час розширюється структура бібліотеки – створено методичний кабінет, який організовував засідання методичної ради, семінари, виготовляв методичні листи для бібліотек області. Бібліотека активно розгортає масову роботу: проводить читацькі конференції, переважна більшість яких – на виробництвах Полтави (рукавично-трикотажна фабрика, взуттєва фабрика, фабрика індпошиву, склозавод).

5 червня 1993 року бібліотека розпочала свою роботу у власному п’ятиповерховому приміщенні сучасної архітектури по вулиці Небесної Сотні, 17. Проєктування і будівництво нової будівлі пов’язане з ім’ям Валерія Загорулька – директора (1979–2003), бібліотекознавця, заслуженого працівника культури України. На посаді директора Полтавської ОУНБ ім. І. П. Котляревського В. Загорулько активно сприяв її розвитку і визнанню як провідного бібліотечного науково-методичного центру, одного з головних культурно-просвітницьких осередків міста й області. Він дбайливо добирав бібліотечні кадри, брав діяльну участь у формуванні фондів, спонукав працівників установи до підвищення свого освітнього рівня та вдосконалення професійної майстерності. Як успішний керівник і досвідчений практик В. Загорулько активно долучався до підготовки науково-методичних, науково-бібліографічних видань (був їх автором, укладачем, відповідальним редактором), готував оглядово-аналітичні матеріали з теорії і практики бібліотечної діяльності. В. Загорулько був усебічно освіченою людиною, знаним фахівцем і авторитетним бібліотечним діячем, добре відомим в Україні.

Майже двадцять років бібліотеку очолювала Тетяна Зеленська, яка спрямовувала колектив бібліотеки на пошук нових ідей і можливостей реалізації потрібних для громади проєктів, розвитку партнерства та плідної взаємодії, в тому числі з архівами, музеями, науковими, культурно-мистецькими, громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування та іншими зацікавленими у розвитку регіону установами та особами.

Під час повномасштабного вторгнення бібліотека стала одним із центрів підтримки громади, спрямовуючи свою увагу на роботу з внутрішньо переміщеними особами. Обов’язки директора бібліотеки виконує Надія Влезько. Попри складний час книгозбірня намагається тримати планку головної культурної установи області, активно займається проєктною діяльністю та оцифруванням книжкового й газетного фондів. Пріоритетом у роботі бібліотеки є соціокультурна діяльність – проведення зустрічей, майстеркласів, презентацій, автограф-сесій, круглих столів, що є актуальним та затребуваним у сучасному світі.