«Саме зараз потрібен цей фестиваль. Зараз, коли вже третій рік повномасштабної війни, коли кожен свідомий українець ставить собі багато питань і шукає відповіді, у тім числі в театрі», – зауважила на відкритті фестивалю заступниця директора Департаменту культури Полтавської обласної військової адміністрації Лілія Федорченко.
Дізнавшись про підтримку заходу в липні, організатори одразу почали роботу над ним, адже до обраних дат (5-8 вересня) залишалося обмаль часу. Завітати до Полтави на їхнє запрошення погодилися соціально відповідальні театри з Сум, Харкова, Львова, Одеси, Запоріжжя, Києва.
На жаль, трагічні події 3 вересня внесли в ці плани свої корективи. Через триденну жалобу в громаді дати проведення фестивалю були перенесені, і дехто з учасників не зміг перелаштуватися й приїхати в нові.
Проте навіть оперативно скоригована програма заходу залишилася неймовірно цікавою та насиченою – для тих, хто шукає не розваг, а сенсів. Окрім вистав, створених, зокрема, на документальному матеріалі сьогодення: «Попіл мрій», «Donbas 2075», «Військовий концерт», «Жираф Монс» і «Хлібне перемир’я», на учасників фестивалю чекали й чекають іще майстер-класи з акторської майстерності, написання текстів, круглий стіл «Полтава театральна», лекції про сучасний світовий театр та презентація програми діяльності Housе of Еuropе в Україні.
«Фестиваль ми задумували не як розвагу, не як якісь веселощі, а щоб згуртувати на ньому людей, які на себе беруть соціальну відповідальність, говорять із суспільством, обговорюють якісь проблеми. І ми це будемо робити, б’ють по нам росіяни чи ні», – наголосила співзасновниця Фестивалю соціального театру, керівниця Полтавського відділення Суспільної служби України Ганна Кіященко.
А інша співзасновниця, українська драматургиня, кураторка, керівниця соціальних проектів, очільниця Театру сучасного діалогу Ірина Гарець зізналася, що дуже б хотіла, щоб усі театри приділяли увагу тому, що відбувається навколо, не уникали тем сучасності, порушували їх, намагалися говорити з суспільством про те, що його нині турбує, комунікували з глядачами, а не вибудовували між ними й собою стіну.
«Мені дуже хотілося, щоб Полтава дізналася про те, що театр може бути настільки різним, настільки активним, соціально відповідальним… Я в соціальному театрі – з 2011 року. Я цю важливість розумію, проношу її крізь все життя. Для мене цей театр – це про дорослішання, розуміння ситуації, аналіз, критичне мислення, відповідність часу, про те, що важливо проговорювати зі спільнотами актуальні для них питання й разом шукати шляхи виходу. Для мене це про особистісний ріст, розвиток, мотивацію до дії, підвищення рівня освіти, емпатії – будь-чого, що дає можливість людині дорослішати, ставати повноцінною, відповідальною та небайдужою, – зазначила Ірина Гарець. – У Полтаві є соціально відповідальний театр – це Театр сучасного діалогу. Ще з 2015 року ми порушуємо питання, які турбують суспільство. Ми зробили виставу, яка має назву «Злато місто». Ми опитували людей, які переїхали в Полтаву через війну (це була перша хвиля переселенців). На той момент ще мало хто – і держава, і суспільство – займався питаннями інтеграції, соціалізації цих людей. Минув час, зараз уже 2024 рік – і ми так само займаємося цим питанням, так само розуміємо, що цьому мало приділяється уваги. Ми кричимо, що це важливо. І на сьогодні цих проблем стало більше. Якщо б нашу хвилю 2015 року підхопили, то, можливо, зараз уже були б якісь рішення. Наразі їх досі немає. Але соціальний театр, на щастя, активно розвивається. Більшість театрів, які представлені на цьому фестивалі, – соціально відповідальні. Ти не тільки дивишся виставу. Дуже важливі після неї обговорення. Як реагують люди, які вони шукають підходи, як вони співчувають тому, хто зазнав травми, наприклад, як вони вже пропонують допомогу, як певні питання вирішуються вже під час обговорення… Навіть ті ж співчуття, емпатія, які дарують кризовим групам, дуже важливі. Це по-перше. По-друге, коли ми все це продивляємося, ми проживаємо унікальний досвід іншої людини. Ми можемо це чути безкінечно, читати, у сюжетах дивитися, а на сцені може бути свідок подій, який розказує свою історію, і тоді ти вже виходиш наповненим, інформаційно скорегованим, відштовхуючи від себе всі інформаційні маніпуляції, які можуть бути. Театр проговорює все, що відбувається навколо. Наразі в нас війна – театр обговорює війну».
І не просто обговорює. Як військовослужбовці на полі бою протистоять окупантам фізично, так соціально відповідальні театри ведуть боротьбу із ворогом ментально, психологічно, інформаційно, вважають представники створеного навесні цього року Театру ветеранів, які долучилися до відкриття фестивалю.
«Триває битва за розум, за свідомість громадян. На жаль, ми як наївні люди, відкриті, вразливі, наших наративів не вистачає, ми не вкладаємо величезний ресурс у них, як це робить ворог. А це має бути, це зробить наш захист потужним», – упевнений військовослужбовець, драматург, куратор театральних проєктів, співзасновник Театру драматургів, художній керівник проєкту «Театр ветеранів» Максим Курочкін.
Крім того, якщо ми самі не розповідатимемо нині про цю війну, про неї розповідатимуть вороги, а цього не можна допускати…
Головні організатори “Фестивалю соціального театру” – Театр сучасного діалогу та Полтавська філія Суспільної служби України.
Підпишіться, щоб отримувати листи.